На сцені - «Прекрасний звір у серці»

Листок із цим віршем народний артист України, режисер Олексій Кужельний вихопив із великої кількості інших віршів поета Миколи Вінграновського, коли починав роботу над моновиставою за його творами. Так з’явилася назва. Прем’єра моновистави у київському театрі «Сузір’я» відбулася 10 вересня – за дивним збігом – у день народження Олександра Довженка, непересічна постать якого постає у спогадах Вінграновського. Адже, навчаючись у Київському театральному інституті ім. І. Карпенка-Карого, молодий поет довіряв йому свої перші поетичні рядки. На той момент Олександр Довженко був ректором театрального інституту. У Львові виставу презентували 15 вересня у Першому кераїнському театрі для дітей та юнацтва.
У неперевершеному виконанні заслуженого артиста України Євгена Нищука поезія Миколи Вінграновського звучить як натягнутий нерв. Вкупі з пластикою, над якою працював хореограф Олексій Скляренко, і музикою, спеціально написаною композитором Тетяною Шамшутдіновою на кожний вірш, сценографія Олексія Кужельного зробила моновиставу цілісним організмом.
…У прозорій скляній напівсфері у позі ембріона лежить людина. Потім, вийшовши з «лона», ліричний герой трохи більше як за годину проживає усе життя, усю палітру емоцій і відчуттів, переживань і страждань: від неймовірно барвистих і колоритних описів природи, до найпотаємніших порухів людської душі у стані закоханості, від спогадів про студентську юність до розповіді про те, що відчуває людина на порозі вічності. Напівсфера стає дійовою особою і відіграє потім у майстерних руках актора роль то колиски, то гойдалки. Декораціями служать білі портьєри, з якими ліричний герой теж робить певні маніпуляції, і гнучкі грубі ізольовані дроти, котрі, складаючись у кола і спіралі, несуть певне смислове навантаження – спіральність життя, кругообіг природних явищ… Наприкінці дійства Євген Нищук, утворивши з дротів два перехрещених кола, стоїть, наче у центрі Всесвіту, як вітрувіанська людина Леонардо да Вінчі. А поза тим – незабутні рядки Вінграновського западають у душу і збурюють там вулкан емоцій: «вчорашню тінь коханої люблю», «стояло серце на колінах, …гангрена серця почалася», «ні, цей народ із крові і землі я не віддам нікому і ні за що», «собі у душу сам дивлюсь і душу більше не лікую», «сховайте мої очі для поетів, а руки мої дайте літакам»…
Про свою роботу у моновиставі «Прекрасний звір у серці» говорить заслужений артист України Євген Нищук: «Вистава іще у процесі. Кілька днів тому була прем’єра у Києві, у Львові ми граємо лише другий раз. У нашому суєтному технологічному світі люди прагнуть до чогось світлого і беззахисного, що є у поетичному слові. Оголеність поезії з одного боку дуже важка, а з другого боку вона дуже потрібна людям. Моїм партнером на сцені є музика, у нас слова вплетені в дію, багато пластики, хореографії. Я вдячний людям, які прийшли на нашу виставу, і які особисто знали Миколу Вінграновського, - Святославу Максимчуку і Богдану Стельмаху. Вони розповіли мені деякі епізоди з життя поета, про які я не знав. Це теж допоможе мені в майбутньому. Тобто, для мене процес роботи над виставою іще триває».
 
17/09/2013
”Високий Замок” Людмила Пуляєва