На що схоже щастя Ади Роговцевої?

Вистава з нею традиційно стає подією, бо за Адою Роговцевою стоїть епоха, за якою ми вже встигли скучити—поетичності в кіно, і в театрі. Вона однаково дотепна у драматичних постановках, і у комедійних Прем’єра нової роботи режисерки і доньки Роговцевої — Катерини Степанкової днями відбулася в театрі "Сузір’я".

Що таке щастя і чи справді ми його впізнаємо на своєму життєвому шляху?

 

В оригіналі вистави "Схоже на щастя" лежить п’єса П’єра Пальмада та Крістофа Дютюрона "Втікачки". Глядач стає свідком історії випадкової зустрічі двох самотніх жінок – досвідченої та мудрої Клод (Ада Роговцева) та молодої й емоційної Марго (Світлана Орліченко).

Вони залишають нормальне, розмірене життя, і вирушають на пошуки незвіданого, не сформульованого щастя, і стають одна для одної ангелами-охоронцями. Клод тікає з будинку престарілих, а Марго від своєї родини, де їй все остогидло.

Що таке щастя для нас? Здавалось би це питання на різних етапах життя ми собі ставимо. Але сама Ада Роговцева вважає, що варто йти від зворотнього, а нещастям у будь-якому віці, на її думку, є самотність.

Діалоги вистави насичені тонким гумором, монологами про справжню дружбу та віру, які потрапляють просто в серце. "Я приговариваю вас к 20-годам счастья", – говорить Клод в одній зі сцен. Але героїні вирішують, що цього мало. Нехай цього щастя буде на все життя.

Як влучно колись казав Козьма Прутков: "У споруді людського щастя дружба зводить стіни, а любов утворює купол".

У виставі "Схоже на щастя" йдеться про першу здатність. Всі наші бар’єри всередині є лише вигаданими, нашими страхами і одиночними битвами на життєвому полі. Що не вистачало цим жінкам—старшій і молодшій? У них були родини, були гроші, здавалось би, життя влаштоване… Проте самотність серед людей змусила їх тікати, в пошуках себе справжніх.

Клод та Марго примудряються, переночувати в лісі, потрапити на ферму, рушити в гості до подруги, яка померла, увірватися з чужу квартиру, аби прийняти душ і розслабитися і навіть потрапити на добу до в’язниці. Проте тільки пройшовши пліч-о-пліч усі пригоди вони по-справжньому розуміють себе і стають подругами.

Коли спостерігаєш за грою Ади Роговцевої, то мимоволі ловиш себе на думці, що вона не тішиться із власного образу "народної та все улюбленої", хоча так на правду і є, а тонко вловлює особливості кожного образу, кожної мізансцени та слова.

Героїня Роговцевої розкриває ту неймовірну харизму, яку ми інтуїтивно ловимо і впізнаємо у численних роботах Ади Миколаївни в театрі та кіно.

В ній вживається трагізм і комічність, як і в її героїні Клод. Зі свого життя вона жартує, кепкує, але із легким сумом. Помічаєш, що між харизматичною Клод і не менш харизматичною Адою Роговцевою чимало спільного.

Обидві вони понесли чимало втрат в житті, але не здалися, усміхнулися своїй долі і пішли далі, крізь перешкоди і тяжкі моменти.

Вистава "Схоже на щастя" на перший погляд розповідає нам дуже просту історію, але в кожній її частині ми впізнаємо частинку себе. Власні сумніви.

Ілюзії, вигадки, закоханості і обмеження. І зрештою, як і героїні ми стоїмо перед запитанням — а яка вона щаслива людина? Що вона відчуває? Як дихає?

Тож змістовно та трохи із сумом маємо змогу провести свій вечір у пошуках щастя в столичному театрі "Сузір’я". Ніколи не знаєш,а раптом воно давно тебе шукає…

 

Катерина Гладка

 

20/01/2015
Українська правда Життя