Ночі з видом на... люстру

Про новації «Київської Пекторалі-2016»

Радянський лозунг часів розвинутого ідіотизму: «Економіка повинна бути економною» — втілився в гангстерських платіжках за опалення, світло і газ. Болгари сміються зі скупості своїх співвітчизників із Габрово, які, читаючи книжку, вимикають світло на момент перегортання сторінки.

Для нас це інструкція з виживання, як і рекомендація, яким газом обігріватися під ковдрою.

В театральній справі економна економіка демонструє карколомний еквілібр із зашитими нерозумінням специфіки очима. Ідея підняти пенсійний поріг для танцюристів і духовиків до 55 років надихає (постанова № 583 від 01.01.2016 р.). І правда, хто сказав, що в такому віці не можна танцювати? Так-от, танцювати можна. Дивитися на це неможливо.

Вести облік робочого часу акторів спочатку пропонувалося за фактично проведеним на сцені часом. Скільки часу пішло на фуете, за стільки й платити. Поки що згодилися обраховувати завантаженість за фактично проведеним часом у театрі.

Звідки береться те, з чим актор приходить на репетицію; як накопичується те, що наповнює уяву та свідомість глядача, і скільки часу потрібно вночі під люстрою, щоби повернутися до себе, платіжній відомості байдуже.

Люди мистецтва дуже ранимі. Тим паче, коли йдеться про оцінку творчості й будь-які ознаки визнання. Театральна премія «Київська пектораль» 25 років поспіль радує тих, хто одержує її, і як, до речі, будь-яка інша премія збуджує невдоволення, підозри, звинувачення тих, хто не поділяє її вибору.

Здається, вже відпрацювали механізм формування експертної групи. Кожен театр подає список фахівців, яким довіряє, а після підрахунку згадуваних прізвищ ті, хто набрав найвищий рейтинг, входять до складу журі. Певна річ, комусь не всі сподобалися. Хтось, незважаючи на запротокольовану, абсолютно відкриту математику відбору, запідозрив підступний задум. Одна з експертів, зазначена в програмці вистави, віддала їй перші позиції в усіх номінаціях. Врешті, оргкомітет премії все привів до ладу. І церемонію, і результати премії сприйняли схвально, хоч без незадоволених знов не обійшлося. Кажуть, інтелігентну людину образити неможливо. Вона захищена повагою до іншої думки і здатністю радіти успіху колег. Та зверхньодумством було б не шукати шляхів зниження важкої посмішки невдоволення.

Будь-яка премія жива, доки шукає конструкту, який максимально наближав би до справедливості. Тому цього року театри прийняли пропозицію самим визначати до чотирьох вистав виробництва 2016 року претендентів на премію. Також самим визначати довірених осіб із середовища експертів та фахівців своїх театрів або заангажовувати тих, авторитетній думці яких довіряють. Таким чином, сьогодні експертну групу становлять: шість керівників міських театрів, троє керівників творчих цехів, режисери-постановники, хормейстери, балетмейстери, актори. Серед них: народних артистів України — п’ять осіб, заслужених діячів мистецтв України — шість осіб, заслужених артистів України — три особи, професорів — шість осіб. Двоє найавторитетніших театральних критиків, ветерани журі «Пекторалі» — С. Васильєв та В. Жежера. Кожен експерт дивитиметься вистави у своїй категорії, визначатиме найкращі роботи колег без права голосувати за роботу свого театру. Можливо, їхній вибір скоріше визначатиме опорні точки цьогорічного театрального доробку, акцентуватиме увагу на здатності театру фіксувати, аналізувати і прогнозувати гостроту нашого сьогодення. Попередні журі зосереджувалися, радше, на зв’язку станів сучасників, проекції правічних образів на павутиння неврозів сьогодення.

До конкурсного списку увійшли 49 вистав київських державних театрів, у тому числі трьох національних.

Сьогодні в Києві театрів «недержавних», «юних», «незалежних» уже понад шістдесят. Якщо зібрати всі вистави, які грають у нашому місті в одну конкурсну програму, то в році не вистачить днів, аби переглянути бодай кваліфіковану більшість із них.

Тому для «Срібного острова», «КХАТ», «Театральної котельні», «Мосту», «Дикого театру», «Театру переселенців» та інших, які мужньо себе стверджують і народжуються щодня, передбачена «Спеціальна премія».

Історія «Київської пекторалі» не знає більше ніж однієї видатної події в цій категорії театрів, але якщо раптом відбудеться щось неординарне, то й номінація «Подія року» теж може допомогти відзначити достойне. Крім того, самоорганізація і самовизначення переможців також мають прислужитися подальшій популяризації та консолідації цих театрів.

Тож попереду безсонні ночі від вражень, роздумів, переживань від зіграного, почутого, побаченого під місячним, сонячним та економним якнайбільшою мірою електричним світлом.

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України

08/12/2016
Газета ”День” №224, (2016)