«Прекрасний звір у серці»

У столичній майстерні «Сузір’я» відбулася прем’єра вистави Олексія Кужельного за поезією Миколи Вінграновського.

Микола Вінграновський (1936—2004) — поет-шістдесятник, сценарист, кінорежисер, актор та просто талановита людина. Колись молодого Вінграновського забрав з Київського театрального інституту Олександр Довженко — до московського ВДІКу, де його однокурсниками були Георгій Шенгелая, Лариса Шепітько, Отар Іоселіані...
У наступному 2014 році минає десять літ, як поета не стало. Тому, але і не лише тому, варто звернутися до його творчості. Вистава «Прекрасний звір у серці» в «Сузір’ї» названа за останнім рядком вірша Вінграновського «...Ви чуєте? Ви чуєте — він спить...» Режисер-постановник та сценограф Олексій Кужельний пояснює свій вибір поезії Вінграновського так: «Ми не обираємо авторів, вони обирають нас. Я часто чую, що люди кажуть: ми прочитали вірші Миколи Вінграновського, і вони прекрасні, а ми нічого не знали про нього. Я думаю, що нам треба було зробити цю виставу, щоб він став більш відомим для людей. Цією постановкою ми не виконували жодних зобов’язань. Вона абсолютно вільна від будь-яких якорів сенсу і ідейного напряму. Нам було дуже цікаво існувати у світі людини, яка хотіла себе скоординувати зі своїм життям, у розумінні своєї Батьківщини, у розумінні себе у своїй нації, і її як частини сім’ї людства».
О. Кужельний заповнює сцену тонкими гнучкими металевими жовтими дротами, що уособлюють думки поета. З цього дроту артист Євген Нищук (Вінграновський) створює образи — від метелика до квітки, створює собі крила і навіть пише цим дротом у повітрі, немов олівцем, свої вірші. Цей дріт ніби під’єднано до мікрофона, в який намагається говорити поет. Мікрофон часом б’ється струмом, боляче ранить поета або зовсім мовчить, як мовчить його муза. На заднику висять змотані круги таких дротів різної величини — арсенал поета, що продовжує фонтанувати. І коли Поет — Нищук обирає найбільше коло, воно ніби утворює Галактику, в яку вміщається поет, він носить її на собі, як думки, як Всесвіт. Скляна колба, чи то купол, чи то кокон, що на початку вистави підвішений над сценою і з якого з’являється Герой, стає для нього і дитячою колискою, де народжуються перші вірші, і схованкою від радянських піонерських маршів. І, врешті-решт, тягарем його проблем, які він несе на плечах. Перед глядачем розгортається історія від народження людини, її дитинства, виявлення її таланту, через відчай і проблеми до кінцевої точки — смерті.
Євген Нищук не просто читає, а проживає вірші, що передають поліфонію тем Миколи Вінграновського. Вони торкаються потаємного ліричного, розкривають політичні уподобання, дружні стосунки, передають зачарування природою, світом, мовою, країною, людьми. Іноді вірші звучать як звичайний прозовий текст, без будь-якої патетики, ніби Герой — Нищук ними розмовляє у повсякденному житті, в такий спосіб наближуючи Вінграновського до нашого сьогодення. Пластичні номери (хореограф — Олексій Скляренко) увиразнюють поезію рухом тіла, продовжують пориви поета. А довершує цей малюнок музика Тетяни Шамшетдінової. Від початку вистави музика відбиває ритм серця, що тільки-но почало битися, і зародилося нове життя. І мотив танго, і мотив колискової, написані спеціально для вистави, органічно поєднуються із пластичним малюнком актора.
Фінальним акордом прозвучить вірш, який дав назву всій виставі. І уривок із фільму «Повість полум’яних літ» за сценарієм Довженка, де головну роль грав Вінграновський, і тексти із фотографіями, що пливуть із відеопроектора на стіни, вшановують пам’ять поета. Людини, яка змогла знайти своє життєве служіння і присвятити себе йому, виявити свій талант. Адже, за словами Вінграновського, головне — сісти в свій літак. І піднятися до найвищих висот.

P. S.
У липні вистава «Прекрасний звір у серці» брала участь у Х Міжнародному фестивалі «TALVІLS 2013» у місті Валка (Латвія).
09/11/2013
«Голос України» № 211 Лілія Бевзюк-Волошина