Психологічно-емоційний «трансформер»

Нова робота режисера Катерини Степанкової не залишить байдужими глядачів бо вона підіймає  дуже болючу для нас сьогодні тему — повернення бійців після війни... І хоча події п’єси німецького письменника Карла Ветлінгера «Чи відомий вам Чумацький шлях» відбуваються більше  ста років тому — після Першої світової війни, але завдяки психологічно-емоційній постановці вийшла відверта розмова про сьогодення і про те, як непросто бійцям, які пройшли горнило бойових дій і  полону адаптуватися до мирного життя і чому буває так, що героїв вдома  не чекають рідні...

Сценографія Тараса Ткаченка скупа і багатофункціональна (величезні куби швидко трансформуються у кабінет лікаря психологічної лікарні, стійку бара,  церковний вівтар, ліжко у готелі, офіс магістратури, навіть каскадерський трек «Петля смерті»)...

«Нетутешній» — це вистава у виставі. Головний герой (Михайло Кукуюк)— пацієнт психологічної лікарні, після аварії довгий час називав себе «Людиною із зірки», написав п’єсу і просить лікаря Штоля (Сергій Детюк) і медичну сестру Емму Фішер (Ксенія Баша-Довженко) посприяти його постановці. І починається сповідь про те, чому чоловік опинився на узбіччі життя і став  нікому не потрібним... Коли людину помилково відправляють до психіатричної лікарні — що він повинен зробити, щоб врятувати себе? Нетутешній  не лише домогтися постановки, а й  зіграє у виставі разом з тими, хто засадив його в «психушку», щоб довести, хто з них божевільний... Як герою повертатися в світ, де не можна почути ні слова правди? Де грають долями людей?  І як повернутися знову в це диявольське колесо, де ти все одно не зможеш бути людиною? Чому герой вирішує, що все ж краще йому  лишитися у... божевільні?

За словами К. Степанкової, ідею поставити п’єсу Карла Ветлінгера «Чи відомий вам Чумацький шлях» їй підказала Валентини Зимня, екс-актриса Чернівецького театру ім. О. Кобилянської (нині професор кафедри Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого), яка грала всі жіночі ролі у виставі «Людина із зірки», яку режисер Юрій Величко  поставив у 1965 році».

— Я почала шукати п’єсу. У Чернівцях текст десь загубився. Шукала майже рік, — розказала «Дню» Катерина СТЕПАНКОВА. —  Знайшла  п’єсу у російському  варіанті у Вільнюсі  у  Російському драматичному театрі Литви. Коли  почала читати цей твір, то пригадала, що у дитинстві бачила телеверсію вистави «Ленкому» у постановці Олексія Баталова. Вона називалася «Лучше останься мертвым... (Человек со звезды)». Я шукала таку п’єсу, яка б була співзвучна нашому часу — куди і до кого приходять хлопці, які пройшли горнило боїв... За жанром це трагікомедія. Ставила «Нетутешнього» спеціально на Михайла Кукуюка (провідний актор Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. — Т.П.) і поставила  йому завдання зіграти негероїчного героя. І він це зробив майстерно! Характерна природа Михайла — м’якість, мужність  і чарівність дозволяє Кукуюку бути дуже органічним у кожному епізоді, навіть слові. Цей актор вибудовує образ переконливо і йому віриш.

Хочу подякувати Ірині Горшковій (художник по костюмам), яка розпочала наше дійство костюмами 1914 року, а у фіналі герой виходить у сучасному строї...

Цілий калейдоскоп образів створила Ксенія Баша-Довженко (талановита актриса Національного театру ім. І. Франко). Вона мене потрясла коли я її побачила  у ролях Бабусі і Дівчини  у виставі Дмитра Богомазова Morituri te salutant, поставленій  за новелами Василя Стефаника. Те, що  акторка робить на сцені — грандіозно! Ксеня знайшла фарби і відтінки   і у «Нетутешньому»,    створила такі різні персонажі, як медсестра Емма, колишня дружина Ганса Кіфера — Кетхен , стара  служниця Гертруда, повія Пауліна, синьора Умберто, секретарка і мотоциклістка Мод. Вважаю, що  вистава народилася завдяки всій нашій творчій команді, яка працювала піднесено, а також всім  акторам (Михайлу Кукуюку, Сергію Детюку,  Ксенії Баші-Довженко, що зіграли головних персонажів,  і епізодичні ролі:  Богдану Жданову і Ярославу Сложинський — санітари),  які розказали історію про життя після війни без ретуші. Для мене дуже важливо, що виставу тепло сприйняли колишні бійці АТО...

«Вистава мене приголомшила, написала у  Facebook Алла МЕГЕЛЬ,  екс-прес-секретар ДУК-інфо «Правий сектор». — Вона про АТОшний синдром суспільства. І все, як в реалі, розказане промовистою мовою серця, надірваного війною.  П’єса про те, як вони приходять з шанців у світ, де немає війни, де їх майно вже давно розпродане за борги, земля роздерибанена, а дружина вийшла заміж за іншого. Зате в центрі села — пам’ятник! Загиблому герою.

— Що? Він живий? Нічого не знаємо.

І тихенько:

— А давай, ти будеш мертвий. Тобі ж краще!

І вони шукають собі місце у світі, де немає війни.

Знаходять?

Підіть подивіться»!

«Нетутешній» Катерини Степанкової і її творчої команди   — це вистава про силу духу. І хоча після неї щемить серце, але вона заставляє подивитися на світ навколо себе  і задуматись, а чи правильно ти живеш...

Наступні покази відбудуться  у театральній  майстерні «Сузір’я» 1 і 17 березня.

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
17/02/2017
Газета ”День” №28-29, (2017)