Струни серця

«Прекрасний звір у серці» — нову роботу відомого режисера Олексія Кужельного та київського актора Євгена Нищука присвячено легендарному Миколі Вінграновському

Невеликий простір театру «Сузір’я» перетнули жовтогарячі вигинчасті промені. На їхньому перетині у прозорій напівсфері, наче в материнському лоні, лежить дитина-людина. Вона народиться зі словами поезії на устах. «Ви чуєте? Ви чуєте — він спить!.. Не кваптеся, беріть мене потроху. Спочатку губи, руки і чоло, А потім очі, ноги і легені...» — це увійде в простір космосу, всесвіту, землі, в наш простір: поет — Микола Вінграновський.
Нагадаємо, народився Микола Степанович Вінграновський 7 листопада 1936 року в місті Первомайську на Миколаївщині. 1960 року закінчив Всесоюзний інститут кінематографії в Москві. Працював на Київській кіностудії імені О.Довженка.
Перший серйозний дебют Вінграновського як поета стався 7 квітня 1961 року. Тодішня «Літературна газета» вийшла із заголовком на всю четверту шпальту «Микола Вінграновський. З книги першої, ще не виданої», де було вміщено п’ятнадцять віршів поета. А 1962 року побачила світ і сама книжка — «Атомні прелюди». Іван Дзюба написав, що «книжка вразила і багатьох окрилила своєю незвичайністю — масштабністю поетичної думки й бентежною силою уяви; діапазоном голосу, що вміщав у собі і громадянську патетику, і благородний сарказм, і щемливу ніжність; тією гідністю і суверенністю, з якими говорилось про болі народу, проблеми доби, суперечності історії. Космос, людство, земля, народ, доба, Україна — ось який масштаб узяла поетична мова Вінграновського, ось у яких вимірах жив його ліричний герой».
Таким постає Микола Вінграновський і в книжках «Сто поезій» (1967). «Поезії» (1971), «На срібнім березі» (1978), «Київ» (1982), «Губами теплими і оком золотим» (1984), «Кінь на вечірній зорі» (1987) та інші.
Поезія Миколи Вінграновського багата за жанрами і віршовими формами — це класичні сонет і елегія, медитація, романс, станси, вірші, написані гекзаметром, античним елегійним дистихом Він — автор десятка поетичних і прозових книжок для дітей, серед яких: «Літній вечір», «Ластівка біля вікна», «Первінка», «Сіроманець», «У глибині дощів», а також роману «Северин Наливайко», кількох кіносценаріїв. Помер 26 травня 2004 року в Києві. Поховано митця на Байковому кладовищі...
Режисер Олексій Кужельний і актор Євген Нищук у виставі «Прекрасний звір у серці» відтворюють поетичний, ліричний і громадянський світ красивої людини — кіноактора (Іван Орлюк з «Повість полум’яних літ»), кінорежисера (п’яти ігрових і семи документальних стрічок), сценариста, письменника, лауреата Шевченківської премії, що віддав усього себе Україні. «Сховайте для поетів мої очі. А руки мої дайте літакам... Легені — вітру... А чоло — блакиті... Віддайте губи хвилям і волам, А ноги — квітам, щоб ходили квіти»...
Поет у виставі теж віддає нам себе по частинах — свою природу, звірів і птаство, землю й рослини, своє навчання і вчителя — Олександра Довженка, свою любов і ніжність, свій український народ і рідне слово. Він існує в тих жовтогарячих променях, наче в струнах свого серця, в енергетичних полях свого духу і вічного космосу. Він хапає їх, скручує, звиває у квітку, в зодіак, в орбіту, в серце. Поет існує в складному карколомному русі — складно переплутуються в химерному танці руки, ноги, тулуб, голова, м’язи наче викручують складну риму, примхливий розмір вірша (пластичне вирішення вистави Олексія Скляренка).
Поети, мабуть, на покидають наші світи. Поезія — це завжди чудо і своєрідна містика! Чимало містичного пов’язано й із створенням нової вистави «Прекрасний звір у серці» у «Сузір’ї». Зокрема, коли режисер Кужельний з родиною поета відбирали вірші для композиції, розкладаючи їх, вони помітили, що твори лягли не в безладі, а саме в тій композиції, яка найбільш чітко і логічно вимальовувала поетичну і людську постать поета. Наче сам Микола Вінграновський створив сценарій майбутньої вистави про себе, висловив себе в ньому. Без пафосу і зайвого сентименту він мав право сказати:
 
Народе мій! Поки ще небо
Лягає на ніч у Дніпро —
Я на сторожі біля тебе
Поставлю атом і добро;
І стану сам біля колиски
Твого буття, що ти — це ти,
І твого слова кращі зблиски
Пошлю у Всесвіту світи.
25/09/2013
«День» №172 Валентина Заболотна