У кожного свій бар'єр

Мік­ро­сце­на Ки­їв­ської ака­де­міч­ної май­стер­ні те­ат­раль­но­го мис­тец­тва «Су­зір’я» вже не пер­ший рік є твор­чим май­дан­чи­ком, на яко­му ви­про­бо­ву­ють свої си­ли мо­ло­ді ук­ра­їн­ські ре­жи­се­ри та ак­то­ри. Не­рід­ко ук­ра­їн­ський гля­дач тут від­кри­ває ві­до­мих на За­хо­ді, але ма­лозна­них в Ук­раї­ні дра­ма­тур­гів.

Саме таким відкриттям стала постановка Валерією Демченко вистави «Бар’єр» за повістю відомого болгарського письменника Павла Вежинова (1914–1983).

У кожного свій бар'єр
 

Повість «Бар’єр» написана 1976го, того ж року за неї письменник був удостоєний престижної Димитровської премії. Твір переклали багатьма мовами, 1977го з’явилась україномовна версія в журналі «Всесвіт». А ще через два роки був знятий художній фільм за участю Інокентія Смоктуновського та Вані Цвєткової. Існують численні театральні постановки за сюжетом, серед них — столичного Театру пластичної драми на Печерську, який, на жаль, уже припинив своє існування.
У виставі розповідається про композитора Антонія (артист Олександр Перков), який розлучився з дружиною і переживає складний період у своєму житті. Якось в одному з нічних ресторанів Софії він зустрічає дівчину на ім’я Доротея (Анна Александрова), яка пережила глибоку психологічну травму. Згодом Доротея стає приємним співрозмовником і близьким другом Антонія, доки не з’ясовується, що вона може літати...
Про що новий спектакль театру? Напевне, про бар’єр, якого ми не бачимо, але який так важко подолати, а інколи навіть неможливо це зробити. Ця романтична і в той же час приземлена історія торкається душ і сердець багатьох глядачів.
Вони зустрілися зовсім випадково... Вона — надто щира, ладна віддати всю себе, але божевільна... І Він — людина, яка знає життя, досить практичний, але також із великою потребою кохати.
Вона була не такою, як усі, Вона вміла літати і хотіла, щоб Він був поруч, щоб Він літав разом із нею. Але Він був не здатен це зробити. Чи можна Антонія назвати боягузом? Напевне, ні. Але, скоріше за все, це вияв людської натури в жодному разі не бути «не таким, як усі». Він не зміг подолати себе, свій внутрішній бар’єр.
Часто ми у своєму житті будуємо безліч бар’єрів, просто лякаючись чогось нового, незвіданого. Ймовірно, у декого з глядачів після вистави виникло бажання розширити ті кордони, які вони сам собі поставили, а можливо, й захотілося літати.
Серед ролей другого плану особливо запам’ятовується робота Світлани Штанько (доктор Юркова), просто вражає її здатність перевтілюватись. Оксана Лаврик (Надя) своєю невеликою роллю допомагає краще зрозуміти логіку дій та вчинків головного чоловічого персонажа.
Допомагає повірити в достовірність того, що відбувається на сцені, і відеоряд, який можна побачити на задньому плані. Тут і квартира Антонія, і ресторан, і безмежні простори Всесвіту.
Очевидно, цікавий творчий експеримент театру стане етапним у житті режисера та акторів, задіяних у цій виставі.
Едуард ОВЧАРЕНКО

02/12/2016
Демократична Україна