Випробування сценою...

25 квітня Олексій Кужельний відсвяткує подвійний ювілей — 30-річчя заснованої ним майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» і 65-річчя від дня народження

«День» вітає прекрасного режисера, художнього керівника майстерні «Сузір’я», голову Київського відділення Національної спілки театральних діячів України, а ще друга й автора нашої газети зі знаковими подіями.

Олексій Павлович — людина творча та креативна. Нагадаємо, «Сузір’я» розпочиналось, як антрепризний театр, де виступали переважно зірки, але нині ця сцена стала «кузнею талантів», де свої творчі експерименти показують не лише майстри, а й талановита молодь. До речі, саме тут дарували свій талант такі відомі майстри, як Богдан Ступка, Ада Роговцева, Микола Рушковський, Надія Батуріна, Лариса Кадочнікова, Раїса Недашківська, Степан Олексенко, Лариса Кадирова, Людмила Лимар та інші. В репертуарі театру класичні та сучасні постановки, а щовечора аншлаги на основній і мікросцені.+

Олексій Кужельний є натхненником та ініціатором проекту «Нема провінції в культурі», який на сцені «Сузір’я» надає можливість різним професійним театрам України показувати свої резонансні і експериментальні постановки. Тому ми вирішили надати слово його колегам, товаришам і шанувальникам театрального мистецтва, які розказують про митця.

«НАШ «РОМАН» ТРИВАЄ ВЖЕ ТРИ ДЕСЯТИЛІТТЯ»

Ада РОГОВЦЕВА, актриса театру «Сузір’я» і Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра:

— 1988 року Олексій Павлович зробив великий подарунок мені, Миколі Рушковському й усім учасникам вистави «Насмішкувате моє щастя» (сценічний роман у листах — п’єса Леоніда Малюгіна за листами Антона Павловича Чехова в постановці М. Резніковича. — Т.П.), запропонувавши грати цю виставу у «Сузір’ї», бо після 18 років аншлагів її зняли з репертуару Російської драми. Це була в іншому форматі, камерна, прониклива версія, яка органічно вписалася в стильний інтер’єр цієї історичної будівлі.

У мене велика ніжність про часи, коли «Сузір’я» тільки розпочинало працювати, як перший у нашій країні ангажементний театр. Я дуже люблю дім, який «побудував» гостинний О. Кужельний. Наш «роман» триває вже три десятиліття...

На сцені «Сузір’я» народилися постановки «Будьте як вдома» і «Схоже на щастя», які тепер ми показуємо по різних містах України, виступаючи на великих майданчиках. Треба зазначити, що актори, режисери, сценографи, композитори з великим задоволенням ідуть працювати у «Сузір’я». Тут стають зірками, як наприклад, Ахтем Сеїтаблаєв (мій партнер у виставі «Будьте як вдома»). Він прийшов як відомий київський актор, а нині це зірка №1 в Україні. Тобто «Сузір’я» плекає таланти. Для митців тут серйозне випробування сценою, бо коли потім вистава розширює свій театральний плацдарм, то вона вже дуже міцна і після камерного «Сузір’я» легко грати на будь-якій площадці — кількатисячних залах, будинках культури або перед бійцями АТО в імпровізованому приміщенні....

«Схоже на щастя» теж народилося тут (граємо разом із Світланою Орліченко). Виставу дуже тепло сприймає публіка, не тільки в Києві, а й коли ми її показуємо на гастролях по країні.

Велика подяка Олексію Павловичу, який завжди йде на зустріч, підтримуючи різні творчі проекти...

У мене був дуже важким «ювілейний рік» (75-річчя. — Т.П.). Через смерть сина Кості і траур я не хотіла широкого святкування, але Кужельний сказав, що цю дату не можна пропускати, і запропонував у «Сузір’ї» зробити представлення моєї книжки «Свідоцтво про життя». Після того теплого вечора документальна вистава під такою самою назвою народилася в цих дуже дорогих для мене стінах...

До речі, на початку березня теж у «Сузір’ї» була представлена нова автобіографічна книга («Прості речі: вісім розмов із Адою Роговцевою» — це інтерв’ю з актрисою, які записували впродовж двох років філолог Тетяна Терен і театрознавець Анна Липківська. — Т.П.). Вийшов дуже симпатичний вечір під «акомпанемент» театральних голосів, який потім на «біс» ми повторили вже в Будинку кіно...

«НАВІТЬ У КЛАПТИКУ ТКАНИНИ МОЖЕ ЗНАЙТИ ЯКИЙСЬ ОБРАЗ»

Iгор СЛАВИНСЬКИЙ, педагог, актор, режисер Театру на Подолі:

— Вперше побачив Олексія Павловича ще коли я був студентом Театрального інституту. Моїм однокурсником був Ігор Афанасьєв, який вчився з Кужельним у школі, і з 1971 року ми почали втрьох товаришувати й досі дружимо. Ніколи не конфліктували, завжди знаходили спільну мову.

«Сузір’я» притягує теплою аурою, яку створив Олексій Павлович і його театральна команда. На цій сцені я зробив чимало постановок, адже Кужельний дає можливість реалізовувати різні проекти. Якщо щось йому не подобалось, то відверто про це каже. Він «тримає руку на пульсі» не лише у «Сузір’ї», а й як голова Київського відділення НСТД. Він хороший менеджер, гарні ідеї видає, а ще вміє їх реалізовувати. Кужельний мислить не ординарно. Він ніколи не пресує митців. Свої зауваження або побоювання робить тет-а-тет. З ним комфортно працювати. Якщо бачить, що ти буксуєш, то прийде на допомогу, підкаже, але ніколи не топче самолюбство людини. Знаєте, у «Сузір’ї» вже 18 років, із аншлагами йде моя вистава.

«У Барабанному провулку», в основу композиції лягли пісні знаменитого барда Булата Окуджави, а дія відбувається на вокзалі під живий акомпанемент фортепіано. Головні ролі потрясаюче виконують Сергій Мельник та Ірина Калашнікова. Ці актори приїхали з Вологди, і ця вистава стала їхнім поверненням на київську сцену. Серед новинок — «У Чорного моря» — за творами М. Жванецького. Ця вистава відродилася після того, як ми пішли з Театру «Актор» і набула нових фарб...

Нині ми разом із Олексієм Павловичем ведемо курс режисури для заочників у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. Якщо говорити про режисерський почерк Кужельного, то він любить яскраву форму і навіть у клаптику тканини може знайти якийсь образ ... Ця неординарність заворожує.+

Я вражений, як потрясаюче він поставив моновиставу на мікросцені «Новеченто (1900-й)» сучасного італійського письменника Алессандро Барікко — захоплива історія про музиканта, що все життя провів на кораблі, ні разу не ступивши на берег! У цій виставі Кужельний цікаво розкрив молодого актора Стаса Мельника. А яка психологічно-поетична його постановка і чудова сценографія «Прекрасний звір у серці» за Миколою Вінграновським, де Євген Нищук грає немов на розрив аорти... Яка оригінальна форма подачі цього складного матеріалу. Я не знаю іншого режисера, хто зміг би так переконливо поставити такий філософський текст про життя, натхнення, поетичний дар...

Сьогодні «Сузір’я» це театр майстрів різних шкіл і віку. Олексій Павлович не боїться труднощів, які його загартовують.

«ЛЮДИНА, ЯКА ФОНТАНУЄ ІДЕЯМИ, ВНОСЯЧИ ЇХ НАВІТЬ У ПОБУТОВЕ ЖИТТЯ, ПРАГНУЧИ НАДАТИ СВЯТКОВОСТІ — БУДЕННОСТІ»

Євген НИЩУК, актор, міністр Міністерства культури України:

— Серед плеяди театральних діячів — режисерів, педагогів, менеджерів театру — Олексій Павлович Кужельний вирізняється особливо — природністю театрала-естета, театрала-інтелігента, театрала з великим смаком. Це дуже цінно для творення мистецтва, для виховання молоді, це ті риси, які є непідробними і зустрічаються не так часто, як би хотілося, які іноді губляться в театральних інтригах, або в жорстокості сучасного світу.

Я добре пам’ятаю час, коли Олексій Павлович був одним із моїх викладачів у театральному інституті Карпенка-Карого, майстерні Валентини Зимньої. Він завжди брав у роботу надзвичайно цікавий, самобутній матеріал, говорив нам не лише про суто роль, а й про обставини, в яких існує той чи інший персонаж, про епоху, в якій він жив, про його культуру. Культуру його поведінки, яка творить цей увесь світ.

Це мені дуже запам’яталося. Кожен із нас вчився проживати роль, відчувати її вповні, щоб так само живо донести цю історію до глядача, донести життєві уроки мовою мистецтва.

Надалі це продовжилося й у його режисерських постановках, до яких я мав честь долучитись. У кожному творі зачіпаються дуже тонкі струни, символізм поєднується з гострою реальністю.

Його постать для декого може здаватись дивакуватою, можливо, для когось він — «біла ворона», але, як на мене, він зумисно вносить у такий жорстокий і реалістичний мистецький світ саме театральну форму — форму краси. Так начебто вивищуючи театральну душу над реальністю.

Олексій Кужельний — людина, яка завжди фонтанує креативними ідеями, вносячи їх навіть у побутове життя, прагнучи надати святковості — буденності. Він для мене — натхненник, вчитель, друг. 

Я знаю, що Олексій Павлович дуже полюбляє, коли дозволяє час, мандрувати і пізнавати світ навколо, відкривати для себе цікаве і незвідане, тож я бажаю, щоб у нього завжди були сили і можливості бачити щось нове, те, що він обов’язково сублімує і винесе в такий тонкий та глибокий, красивий та часом жорстокий світ мистецтва.

«МІЙ ПЕРШИЙ ВЧИТЕЛЬ»

Остап СТУПКА, актор Національного театру ім. I. Франка:

— Олексій Павлович мій перший вчитель. Я вчився у восьмому класі, коли до нас у школу прийшли набирати дітей у Театральну студію дитячої та юнацької творчості. Нас запросили на прослуховування у Студію на вул. Чкалова (нині вул. Гончара)   — невелике приміщення. Після відбору почалися заняття з Олексієм Павловичем. Він запам’ятався худеньким чоловіком, вдягнутим у гарний вельветовий костюм-трійку. Потім ми переїхали в Палац піонерів. Дуже цікаво відбувалися репетиції. Ми грали не тільки казки, а й ставились серйозні п’єси, навіть їздили з тими постановками на гастролі...

А історія майстерні «Сузір’я» розпочалася 24 травня 1989 року з вистави Кужельного «Сад божественних пісень» Валерія Шевчука за творами Григорія Сковороди (сценографія — Володимира Карашевського). Головну роль Сковороди грав Богдан Сильвестрович (Ступка), а я і Жанна Калантай Дітей його сновидінь. Потім, коли Жанна поїхала до Німеччини моєю партнеркою стала Інна Капінос. Саме ця вистава стала першою в афіші новоствореного театру-майстерні.

Сцена «Сузір’я» має свою особливу ауру, а театр свою публіку й атмосферу. Здається тільки вчора вперше розкрили двері, а вже будемо відмічати ювілей — три десятиліття заснування «Сузір’я». Я бажаю Олексію Павловичу здоров’я на многіє літа, творчих успіхів і щоб навколо нього завжди було багато люблячих людей!

«НИНІ ЦЕ ЗДАЄТЬСЯ ДИВНИМ, АЛЕ НІХТО, КРІМ КУЖЕЛЬНОГО, НЕ БАЧИВ У ПРИМІЩЕННІ (ВУЛ. ЯРОСЛАВІВ ВАЛ, 14-Б) ПЕРСПЕКТИВИ!»

Iрина КАЛАШНIКОВА, актриса театру «Сузір’я»:

— Я познайомилася з Олексієм Павловичем ще в Театрі естради. В той час він очолив цей колектив, але ми не встигли попрацювати разом. І от минув час, ми з чоловіком (Сергієм Мельником) повернулися в Київ, дізналися, що Кужельний створив перший український ангажементний театр-майстерню. Запропонували йому кілька ідей. Вони сподобались. Так розпочався наш творчий шлях під прапором «Сузір’я».

Олексій Павлович — унікальна особистість! Знаєте, нині це здається дивним, але ніхто, крім Кужельного, не бачив у приміщенні (вул. Ярославів Вал, 14-Б) перспективи! У нього є дуже цінна якість — передчуття можливого. Він вміє вбирати в себе чимало цікавого, трансформуючи в оригінальні ідеї, збирати навколо себе неординарних людей. Хоча «Сузір’я» розпочиналось із вистав, де грали зірки, але поступово тут запрацював майданчик для творчих експериментів, і Олексій Павлович дав зелене світло молоді заявити про себе на повний голос. Театр поступово змінюється, і саме на цій сцені почали сяяти нові зірки. Я дивуюся як у Кужельного вистачає часу на творчість, педагогічну і адміністративну діяльність.

Часто він йде на ризик, але це тільки на користь справі. Він дає кожному артисту, режисеру, сценографу шанс проявити себе. Інша річ, що хтось залишаться у «Сузір’ї» на довгі роки, а хтось шукає щось інше...

«ВІН БАЖАЄ ЗНИЩИТИ ПОНЯТТЯ «КУЛЬТУРНА ПРОВІНЦІЯ»

Алла ПIДЛУЖНА, театрознавець:

— Режисер Олексій Кужельний — майстер особливої креативної вигадки. В усьому, до чого він береться, чи то вистава, якась творча імпреза, мистецьке свято, фестиваль, ба більше, звичайне привітання театральних колективів чи колег, він прагне яскравої оригінальності, завжди відходить від стандартів і заяложених штампів. З банальністю Олексій Павлович бореться з творчим гумором, легко й невимушено, щоразу дивуючи злетами своєї фантазії.

З такою самою оригінальністю, за принципами якої він живе, Кужельний вигадав, вибудував і тримає тридцять років свій авторський творчий проект — майстерню театрального мистецтва «Сузір’я». Він зробив великодушний і щедрий подарунок артистам, режисерам, драматургам, сценографам, композиторам, балетмейстерам, які отримали майданчик для власних проектів, власних само виражень. Цей осередок творчості в центрі Києва перетворився на теплий і затишний дім, де можуть зустрітися, подивитися роботи один одного, поспілкуватися багато київських митців. А тепер уже і не тільки київських, бо завдяки своїй черговій творчій ідеї, Олексій Кужельний відкрив двері «Сузір’я» для театрів з інших українських міст у бажанні знищити поняття «культурна провінція». Тож, «Сузір’я» в особі директора і натхненника, генератора нових ідей, робить найголовніше і несподіване — єднає митців і доводить, що за бажання місця в маленькому «Сузір’ї» вистачить для усіх. І в його мікрокосмосі продовжуватиме жити всесвіт театру.

«ОЛЕКСІЙ ПАВЛОВИЧ ВМІЄ РОЗГЛЕДІТИ ЦІКАВЕ І НЕОРДИНАРНЕ»

Олександра ЛЮТА, актриса Львівського національного театру ім. М.Заньковецької:

— Велика подяка Олексію Павловичу за те, що саме вистава нашого театру мала честь відкрити творчий проект «Нема провінції в культурі». Три роки тому виставою «Вогні» ми разом із колегами: Тарасом Жирковим і Юрієм Чековим розпочали нове сценічне життя цій тонкій психологічній постановці чудового режисера Алли Бабенко.

Це роздуми про сенс життя, кохання, вірність, зраду і байдужість... Після величезного успіху на Чеховському театральному фестивалі в Меліхово — садибі Антона Павловича керівник «Сузір’я» запропонував нам раз на місяць грати «Вогні» в Києві. Ця постановка об’єднала три театри — «Сузір’я», Національний театр ім.   І.Франка і Національний театр ім. М.Заньковецької. Глядачі дуже тепло сприймають виставу.

Треба зазначити, що Олексій Павлович вміє розгледіти цікаве і неординарне. Дякуючи Кужельному 26 квітня на сцені «Сузір’я» відбудеться показ сценічної роботи Алли Григорівни за п’єсою сучасного драматурга Романа Горака — моновистава «Актриса» — про життя та творчість легендарної Марії Заньковецької.

 

«СЮДИ, НЕМОВ МАГНІТОМ ПРИТЯГУЮТЬ УСІХ»

Катерина СТЕПАНКОВА, актриса, режисер театру «Сузір’я»:

— У найтяжчий 2012 рік у моєму житті, коли я пішла з Театру Романа Віктюка, і повернулася з Москви до Києва, саме Олексій Кужельний підтримав. Чомусь біда одна не ходить — смерть брата Кості (Степанкова), яка підкосила всю нашу родину, безробіття — бо три вистави, які я поставила зняли з репертуару... Чоловік (Олексій Скляренко, актор і хореограф. — Т.П.) дограє вистави у Віктюка і теж повертається в Київ, нашій дитині — Матвію один рік, а ми обидва не маємо роботи...

Наступного дня, після того, як поховали Костю, зателефонував Олексій Павлович і запропонував працювати режисером у «Сузір’ї» і додав, що буде щасливим, якщо стану членом їхньої театральної родини. На той момент Кужельний єдиний, кому була не байдужа моя творча доля! Його руку підтримки в тяжку хвилину буду пам’ятати завжди і величезна подяка за це! Я вірна «Сузір’ю». Сьогодні в репертуарі йдуть дві мої постановки — «Схоже на щастя» і «Нетутешній». Під час Майдану Олексій Павлович запропонував мені перед початком вистав спілкуватися з глядачами. У нас є традиція перед постановкою розказувати публіці про будинок, його історію, хазяїв, інтер’єрні цікавинки, а також про саму виставу, яку будуть демонструвати глядачам...+

Зараз шукаю матеріал саме для «Сузір’я», щоб це була п’єса не тільки цікава мені, акторам, публіці, а й щоб «вписалася» в це унікальне приміщення або відкрила, як це відбулося у «...Щасті», або повністю використало, як це проходить під час вистави «Нетутешній».

Для мене «Сузір’я» — це другий дім. Сюди, немов магнітом притягують усіх — митців і студентів, критиків і поціновувачів театрального мистецтва.

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
25/04/2018
Газета ”День” №73, (2018)