Ця мініатюрна жінка володіла гіпнотичною привабливістю, відважністю й голосом, що чарував. Вона прожила неординарне життя, сповідуючись в піснях про свою щасливу і одночасно трагічну долю. Її ім’я Едіт Піаф. Вона й досі залишається великою співачкою Франції.
              Немає ніякого об’єктивного пояснення, чому останнім часом вибухнув сплеск інтересу до її персони. Два роки тому французькі інженери відтворили образ співачки у трьохвимірному просторі за допомогою цифрових технологій. Вона заспівала пісню “Я не жалкую ні про що” і розчинилася в повітрі. Зо три тижні тому французький фільм «Життя в рожевому світлі» з актрисою Моріон Котійяр зібрала всі можливі кінонагороди в Європі та Америці, привернувши увагу світу до постаті Едіт.
              Неодноразово зверталися до біографії співачки й українські театри. Тільки в Києві було дві постановки в Театрі російської драми та “Колесі”, а нещодавно з’явилася ще й третя — в театрі “Сузір’я”. Та якщо досі режисери намагалися дослідити її життя від першого до останнього подиху, то нова вистава розповідає лише про одну зустріч. З Раймондом Ассо — композитором, бізнесменом і ветераном Іноземного легіону, що став її менеджером. Спектакль так і називається “Ассо та Піаф”.
              П’єса, написана сучасним українським драматургом Олегом Миколайчуком-Низовцем, опирається на спогади зведеної сестри співачки Симон Берто “Едіт Піаф: одне життя — один голос”. Перед початком репетицій цю книжку принесла в театр перший режисер Юлія Гасиліна (бо всього їх було троє, і виставу в “Сузір’ї” поставив Тарас Жирко) і дала акторам, які зачитали її до дірок. Чи допомогло це при подальшій роботі, чи завадило? Як призналася актриса Оксана Батько, що грає роль Піаф, вона була в розпачі: “Із самого початку вагалася: чи братися за роль”... Робота над виставою тривала близько двох з половиною місяців. За цей час Оксана Батько зовнішньо стала схожою на Піаф та майже не розлучалася з чоловіком Євгеном Нищуком. Який, до речі, грає у виставі Раймонда Ассо.
              — Був період, коли я вставала ранком зі страхом, що не подужаю роль. Знаєте, навіть фільм із Моріон Котійяр не змогла додивитися до кінця, де вона неперевершено грала. Чоловік спеціально купив його. Думав, так допоможе. Я кричала, що більше на репетиції не піду і Піаф грати не буду, — розповіла актриса. — Женя (Нищук) все спокійно вислуховував і починав звертатися до сумління. Декілька разів ми «розлучалися», та все ж таки до прем’єри дійшли разом.
              Може, не досконало, але Оксані Батько вдалося створити образ легендарної Піаф. Її співачка незграбно рухається і ніби весь час дивиться в небо або крізь партнера. Свідомо чи ні, але таким чином вона нагадує глядачам, що у вісім років співачка осліпла. Був такий факт в її біографії, який згадується й у виставі.
              У п’єсі лише чотири діючі особи: Піаф, Ассо, імпресаріо Мітті Додуш та сестра Симон. Сцена виглядає як довгий коридор, вздовж якого сидять глядачі. Закінчується він двома сценами. Тільки одна —справжня театральна, а друга — кострубата, ніби створена наспіх просто на вулиці. Посеред коридору маячить французький ліхтар на колесах, який рухають актори. От і всі декорації. Та їх не бракує, на відміну від музики: авторської, композиторки Лідії Юрчук, та трьох-чотирьох пісень співачки. Моєму глядацькому вуху хотілося б ще. Та, може, це надто нескромно: вимагати від режисера Тараса Жирко абсолютного й повного цитування легендарної Піаф. Адже вистава тільки починає своє життя. Другий прем’єрний спектакль відбудеться 18 березня.